САМОРОЗВИТОК ТА САМООСВІТА УЧНІВ НА УРОКАХ МАТЕМАТИКИ

Олександра Закернична, вчитель математики та інформатики комунального закладу «Заваллівський ліцей» Гайворонської  районної ради Кіровоградської області

Анотація. В даній статті йдеться про необхідність розвитку самоосвіти на уроках математики. Про роль самоосвіти в розвитку індивідуальних здібностей учнів.

Мета школи – привчити до життя,

розуміти його, знайти в ньому своє місце.

С. Русова

Сучасна школа – це школа компетентної, відповідальної людини. Тому і діяльність вчителя на сьогодні багатогранна. Кожного дня перед нами стоїть задача навчання, виховання та розвитку учня. Кожен урок, позакласний захід є неповторним.  Ми щодня стоїмо перед вибором найкращого варіанту побудови уроку, щоб він був спрямований на забезпечення найефективнішого розв’язання завдань навчання в конкретних  умовах. Математику потрібно вивчати так, щоб вона була корисна і водночас захоплююча і цікава. Учитель повинен підготувати  учнів до життя, суспільно-корисної праці,  повинен звертати увагу на ті питання, з якими можуть зустрічатися діти в житті. В цьому і полягають практичні цілі навчання математики. Кожному учневі доведеться в майбутньому не раз лічити, вимірювати, обчислювати площі, об'єми. Саме вчитель повинен подбати, щоб його учні робили все це впевнено і швидко.

Як зазначено в пояснювальній записці до навчальної програми з математики: мета базової загальної середньої освіти - випускник основної школи — це патріот України, який знає її історію; носій української культури, який поважає культуру інших народів; компетентний мовець, що вільно спілкується державною мовою, володіє також рідною (у разі відмінності) й однією чи кількома іноземними мовами, має бажання і здатність до самоосвіти, виявляє активність і відповідальність у громадському й особистому житті, здатний до підприємливості та ініціативності, має уявлення про світобудову, бережно ставиться до природи, безпечно й доцільно використовує досягнення науки і техніки, дотримується здорового способу життя.

Тому завдання математики зробити певний внесок у формування ключових компетентностей учнів.

Компетентність саморозвитку та самоосвіти є домінуючою, так як динамічний розвиток нашого суспільства зумовлює швидку зміну потреб та підходів до їх реалізацій. І саме здатність до саморозвитку і самоосвіти забезпечить успішну самореалізацію людини у сучасному світі.

Творча лабораторія А.Б.Резніка розробляла методику самоосвіти учнів, насамперед, старшокласників та вчителів. У формуванні успішної особистості випускника вагоме місце зайняли самонавчання, самоорганізація, самоствердження. Аналіз праць Арона Борисовича Резніка з методики самоосвіти: «Самоосвіта учнів у школі», «Шляхи реалізації ідей В.О. Сухомлинського про розумове виховання школярів в світлі задач безперервної освіти», «Самостійні творчі роботи учнів як засіб їх патріотичного виховання», «Учнівське товариство самоосвіти в школі», «Розвиваючи самостійність», «Питання самоосвіти в педагогічній спадщині В.О. Сухомлинського і практиці перебудови сучасної школи», «Про самоорганізацію вчителя», «Вчити самоосвіті», «Бібліотечна грамотність в школі», «Як займатися самоосвітою», «З досвіду організації самоосвіти школярів», «Пізнавати і знати, відкривати і дивуватися» - дає можливість зробити висновок про збагачення теорії та практики проблеми розвитку самоосвіти вчителя та учня.

Самоосвіта і навчання збігаються в дуже важливому – кінцевому результаті діяльності – у набутих знання та інтелектуальному розвитку. Звідси можна зробити досить корисний висновок: через самоосвіту учнів можна використовувати найбільш доцільні й допустимі методи самостійного оволодіння знаннями, навіть більше, навчання і самоосвіта повинні йти паралельно, взаємно збагачуючи і доповнюючи одне одного. Одним із важливих аспектів шкільної самоосвіти є її зв'язок з навчально-виховним процесом. А.Б.Резнік вважав, що «головним критерієм самоосвіти мусить бути її зміст». Якщо учень систематично і наполегливо виконує домашнє завдання з усіх предметів, то цю діяльність ще не можна назвати самоосвітою, хоча в ній виявляються навички і вміння, якими користуються і при самоосвіті. Так, пізнавальна діяльність стає самостійною тоді, коли вона досягає рівня пізнавальної самостійності, показником якої виступають уміння самостійно здобувати знання з різних джерел, використовувати ці знання, уміння, навички для подальшої самоосвіти та застосовувати їх у практичній діяльності. Отже, самоосвіта – це вища форма пізнавальної діяльності, спрямована на вдосконалення освіти учня. Вона виходить за межі навчальної програми і реалізується при поступовому самоуправлінні нею. Вона виступає своєрідним критерієм високого рівня навчального процесу в школі, що забезпечує цікаве, інтелектуальне життя учнів. При низькій якості навчального процесу самоосвіта школяра, як правило, не можлива. Від сприймання матеріалу, який пояснює вчитель, через репродуктивну, а потім і творчу діяльність та посилення самостійної роботи до самоосвіти – такий шлях удосконалення пізнавальної активності учня. На думку А.Б.Резніка, шлях до самоосвіти розпочинається з уроку. Саме на уроках вчителі привчають учнів до самостійної пізнавальної діяльності. Вчать їх не тільки слухати, але й сприймати, тобто самостійно, активно, творчо осмислювати ту чи іншу інформацію. А.Б.Резнік підкреслював, що оволодіння учнями навичками і вміннями самоосвіти потребує дальшого вдосконалення уроку та інших організаційних форм навчання, насамперед шкільної лекції, семінарських, факультативних і лабораторних занять, предметних гуртків, домашніх завдань. Ефективність згаданих форм організації навчання повинна визначатися насамперед тим, якою мірою вони використовуються для розвитку пізнавальної діяльності учнів, прищепленню їм умінь самостійно поповнювати свої знання, займатися самоосвітою.

Роль компетентності саморозвитку та самоосвіти учня відіграє важливу роль у розвитку індивідуальних здібностей учнів. Саме ця робота лежить в основі підготовки учнів до математичних конкурсів та Всеукраїнських учнівських олімпіад, а саме:

Всеукраїнська олімпіада з математики;

Проект «Міксіке в Україні». Конкурс «Прагліміне»;

Інтернет – турнір «Математика»;

Олімпіада «Олімпус».

В сучасних умовах постає актуальна проблема систематичного поповнення знань, а також поповнення їх час від часу на фундаментальному рівні. Відбувається перехід від навчання «на все життя» до навчання «протягом усього життя». Самоосвіта набуває масового характеру, а високий рівень освіти виступає як передумова до самоосвіти. Важливими чинниками є усвідомлення необхідності постійного підвищення свого інтелектуального рівня, оволодіння вміннями самоосвітньої роботи, створення відповідних умов для розвитку та задоволення своїх інтелектуальних потреб та інтересів. Це є підставою для висновку про перетворення у недалекому майбутньому самоосвітньої діяльності в одну з обов’язкових для всіх членів суспільства.

Бібліографія

1. Буряк В.К. Формування у школярів потреби в самоосвіті //Рідна школа. – 2000. – №9. – С. 55-57.

2. Калініченко Н.А. Ідеї випередили час /Н. А. Калініченко // Освітянське слово. – 2004. – №5. – С

3.. Рєзнік А.Б. З досвіду організації самоосвіти школярів/ А. Б. Рєзнік // Радянська школа. – 1977. – № 3 – С. 38 – 39.

4.. Рєзнік А. Б. Самоосвіта учнів у школі / А.Б. Рєзнік. – К.: Товариство «Знання» УРСР, 1979. – 46 с.