САМООСВІТНЯ ДІЯЛЬНІСТЬ СУЧАСНОГО УЧНЯ ТА ВЧИТЕЛЯ

Оксана Шутка, вчитель математики Вікнинської філії комунального закладу «Хащуватський ліцей» Гайворонської районної ради Кіровоградської області

Анотація. В даній статті зазначено, що роль самоосвіти займає визначну роль в навчальному процесі сучасності. Висвітлено актуальність самоосвіти педагога та учня. Наголошено про  важливість володіння вчителем педагогічною технікою.

         А.Б. Резнік – автор 6 окремих видань, 86 статей у 26 журналах, понад 200 статей у 22 газетах, загальний тираж – понад 250 тисяч примірників. Творча лабораторія А.Б. Резніка розробляла методику самоосвіти учнів, насамперед, старшокласників та вчителів. У формуванні успішної особистості випускника вагоме місце зайняли самонавчання, самоорганізація, самоствердження. Аналіз праць Арона Борисовича Резніка з методики самоосвіти дає можливість зробити висновок про збагачення теорії та практики проблеми розвитку самоосвіти вчителя та учня.

         Самоосвіта і навчання збігаються в дуже важливому – кінцевому результаті діяльності – у набутих знаннях та інтелектуальному розвитку. Звідси можна зробити досить корисний висновок: через самоосвіту учнів можна використовувати найбільш доцільні й допустимі методи самостійного оволодіння знаннями, навіть більше, навчання і самоосвіта повинні йти паралельно, взаємно збагачуючи і доповнюючи одне одного. Одним із важливих аспектів шкільної самоосвіти є її зв'язок з навчально-виховним процесом. А. Б. Резнік вважав, що «головним критерієм самоосвіти мусить бути її зміст».

Якщо учень систематично і наполегливо виконує домашнє завдання з усіх предметів, то цю діяльність ще не можна назвати самоосвітою хоча в ній виявляються навички і вміння, якими користуються і при самоосвіті. Так, пізнавальна діяльність стає самостійною тоді, коли вона досягає рівня пізнавальної самостійності, показником якої виступають уміння самостійно здобувати знання з різних джерел, використовувати ці знання, уміння, навички для подальшої самоосвіти та застосовувати їх у практичній діяльності. Отже, самоосвіта – це вища форма пізнавальної діяльності, спрямована на вдосконалення освіти учня. Вона виходить за межі навчальної програми і реалізується при поступовому самоуправлінні нею. Вона виступає своєрідним критерієм високого рівня навчального процесу в школі, що забезпечує цікаве, інтелектуальне життя учнів. При низькій якості навчального процесу самоосвіта школяра, як правило, неможлива. Від сприймання матеріалу, який пояснює вчитель, через репродуктивну, а потім і творчу діяльність та посилення самостійної роботи до самоосвіти – такий шлях удосконалення пізнавальної активності учня.

На мою думку, шлях до самоосвіти розпочинається з уроку. Саме на уроках ми привчаємо учнів до самостійної пізнавальної діяльності. Вчимо їх не тільки слухати, але й сприймати, тобто самостійно, активно, творчо осмислювати ту чи іншу інформацію.

         Ще А.Б.Резнік підкреслював, що оволодіння учнями навичками і вміннями самоосвіти потребує дальшого вдосконалення уроку та інших організаційних форм навчання, насамперед шкільної лекції, семінарських, факультативних і лабораторних занять, предметних гуртків, домашніх завдань. Ефективність згаданих форм організації навчання повинна визначатися насамперед тим, якою мірою вони використовуються для розвитку пізнавальної діяльності учнів, прищепленню їм умінь самостійно поповнювати свої знання, займатися самоосвітою.

У сучасній дидактиці самоосвіта як система вирізняється різноманітністю компонентів, є найвищим ступенем самоорганізації, рівноваги і відкритості, має значний ресурс для успішної реалізації особистості в сучасному  інформаційному світі. Творчі надбання А. Б. Резніка - вченого педагога-новатора, його ідеї випередили час на півстоліття і залишилися в теорії та технології сучасними і актуальними.

В сучасних умовах постає актуальна проблема систематичного поповнення знань, а також поповнення їх час від часу на фундаментальному рівні. Відбувається перехід від навчання «на все життя» до навчання «протягом усього життя». Самоосвіта набуває масового характеру, а високий рівень освіти виступає як передумова до самоосвіти. Важливими чинниками є усвідомлення необхідності постійного підвищення свого інтелектуального рівня, оволодіння вміннями самоосвітньої роботи, створення відповідних умов для розвитку та своїх інтелектуальних потреб та інтересів. Це є підставою для висновку про перетворення у недалекому майбутньому самоосвітньої діяльності в одну з обов’язкових для всіх членів суспільства.

Бібліографія

1. Буряк В.К. Формування у школярів потреби в самоосвіті //Рідна школа. –

2000. – №9.

2. Калініченко Н.А. Ідеї випередили час /Н. А. Калініченко // Освітянське

слово. – 2004. – №5.

3. Резнік А. Б. Самоосвіта учнів у школі / А.Б. Резнік. – К.: Товариство

«Знання» УРСР, 1979.