ТВОРЧЕ ВИКОРИСТАННЯ ПЕДАГОГІЧНОЇ СПАДЩИНИ А. Б. РЄЗНІКА У ФОРМУВАННІ ГРОМАДЯНСЬКОСТІ НА УРОКАХ ІСТОРІЇ

Тетяна Гродзіцька, вчитель історії комунального закладу «Гайворонський ліцей № 1» Гайворонської районної ради Кіровоградської  області

 

Анотація. У статті розповідається про колегу, А.Б.Рєзніка, його ідеї щодо формування громадянськості в учнів, використання на уроках історії елементів проблемного навчання та структурно-логічних схем для  розвитку пізнавальних вмінь і навичок учнів на уроках історії, які відіграють важливу роль для адаптації учнів у суспільстві

Особливо  складний процес, з огляду на сьогоднішні події, формування  в Україні  громадянського суспільства зумовлює посилення уваги до проблеми громадянського виховання підростаючого покоління.  Громадянськість має бути свідомою — про це  сьогодні  говорять   не лише   вузьке коло людей,  які займаються педагогікою, чи ідеологією, це починають розуміти різні прошарки суспільства. Громадянське суспільство і сьогоднішня демократія потребують активних  громадян, та не лише активних, а таких, яким притаманна громадянська культура, громадянська свідомість,  почуття обов’язку, патріотизм, справедливість, вміння робити свідомий моральний вибір. Тому, виховання громадянськості є однією з умов становлення людей, що спроможні відновити суспільство і дух нації та розвинути ідею державності, спрямовану на людину.

Ці складні процеси і визначають мету  нашої    національної школи – не просте оволодіння  знаннями, а виховання життєво активних, гуманістично спрямованих громадян України, які б керувалися національними та світовими духовними цінностями. Зміни, що  відбуваються в нашому  житті   сьогодні, свідчать про значні проблеми на цьому шляху….

Тому  одним із найактуальніших завдань  сучасної освіти і виховання в  Україні є створення умов для формування людини-громадянина.

Зрозуміло, що проблема виховання патріота не нова. Багато відомих педагогів долучалися до її вирішення. Наприклад, В. Сухомлинський  вважав, зокрема, що «завдання вихователя в тому, щоб відкрити перед кожним вихованцем усі джерела, якими живиться могутнє почуття любові до Батьківщини. Це і природа рідного краю, і мати з батьком, і рідне село, місто, колгосп, підприємство, де працюють батьки, і славне минуле Вітчизни, й героїчна історія… - все це повинно злитися в  юній душі в образ великої святині – Батьківщини».  Ця проблема турбувала і А. Б Резніка.  «Готовясь к новому ученому  году, -  писав він у розділі «Иду на урок» своєї книги «Гражданское  становление  школьников» - к встрече с десятикласниками,  которые   вскоре   вступят в самостоятельную   жизнь, я думаю о том, как  сделать, чтобы каждый урок помог  постижению и укреплению гражданских чувств, формировал нравственные качества гражданина, способствовал осмыслению свого места в жизни».

Ідеї і думки, які не старіють, не втрачають актуальності, змушують замислитися, тим більше, що звучать вони з уст  геніального практика,   вчителя від Бога, який залишив по собі велику педагогічну спадщину  і незабутню пам'ять.

         Я познайомилася з Ароном Борисовичем Резніком у 1984 році, коли прийшла працювати у середню школу № 1 міста  Гайворон, тоді він викладав суспільствознавство. Разом ми пропрацювали  майже десять років. 

А.Б. Резнік був людиною з багатющим життєвим досвідом, він прожив, здавалося,  не одне життя: пройшов війну, працював директором  школи, заклав фундамент наукових досліджень  у педагогіці, мав власний, неординарний погляд на світ, був справжнім асом у роботі з дітьми. І всі свої вміння спрямовував  для того,  щоб навчити дитину вчитися, мислити, самому здобувати і аналізувати отриману інформацію.

Він не відчував тягар років, який не убив у ньому людину надзвичайної цікавості до всього нового, зокрема, у педагогіці. Ароном Борисовичем  прекрасно знав педагогіку В. Сухомлинського, часто згадував В. Шаталова, читав і пропагував Ш. Амонашвілі, висловлював свою думку щодо нововведень у педагогічній науці. Не просто брав до відома, виказував ставлення, апробовував ідеї. Він вважав, що вчитель  займає особливе місце у процесі навчання і виховання  підростаючого покоління, і залишав за ним право керуючись досвідом, власними відчуттями, творчим підходом добирати ті прийоми і методи, які на його думку спонукатимуть вихованців до  праці.

Арон  Борисович Резнік  був людиною не байдужою. Не було проблеми, чи події (шкільне життя, життя міста чи загальнодержавні проблеми) мимо якої б він пройшов спокійно. Дописи у газети від районної до центральних, виступи з трибуни, чи по радіо, всюди  свіжий погляд, жива думка, пропозиція. Саме таку, особисту, громадянську позицію демонстрував він учням і до неї ж спонукав їх  у майбутньому самостійному житті  через власний приклад.

Минули роки, багато з того, що було по -  новаторському внесено в нашу роботу А. Б. Резніком прижилося і стало нормою. Щось ми і до сьогодні ще переосмислюємо, пробуємо використати у роботі. Тому і сьогодні, не зважаючи на плин років, незмінним залишився стержень нашої роботи: навчити і виховати розумного,  вдумливого  свідомого і працездатного громадянина своєї країни.

Можливо сьогодні це питання стоїть особливо гостро!!!!!!

«Одна из  серьезнейших  опасностей – заученый  ответ,- пише Арон Борисович  у своїй книзі у  розділі    «Без философии не прожить», - Так много заученого чужого, что слова – то уже кажутся вроде бы своими. И мысли,  из них состоящие, тоже. А, свои  ли  они? Вполне  возможно, что и книжными словами школьник  выражает уже ставши  своїми  взгляды. Как же быть?».   Далі педагог пише про те, як сам, а часто і з допомогою  учнів, створює проблемні ситуації і на прикладі їх вирішення спонукає учнів вчитися мислити самостійно, народжувати, виражати і захищати власну думку, власну позицію через вирішення цієї проблеми.

Саме пошуки дороги до свідомості дитини, прагнення допомогти їй позбутися байдужості, на яку страждає, на жаль, наше суспільство, зацікавити до вивчення подій вітчизняної історії,  мати власне судження з того чи іншого питання, а в результаті і свідому громадянську позицію, спонукало мене до роботи над  науково – методичною проблемою «Використання елементів проблемного навчання та структурно – логічних схем для активізації пізнавальної діяльності учнів». Застосування проблемного навчання обумовлене необхідністю збагачення учнів такими знаннями, ідеями, переконаннями, які б орієнтували їх на вироблення у себе свідомої життєвої позиції.

Проблемна ситуація і робота над її розв'язанням є центром проблемного навчання. Для того, щоб її створення і розв'язання дало належний результат вона має бути: актуальною, посильною, достатньо складною, щоб це викликало утруднення при її розв'язанні, логічною, вмотивованою і, звичайно, цікавою. Робота на таких уроках формує в учнів відповідальне   ставлення до ухвалення рішень. Учні мають зрозуміти, що необхідно не просто заявити про свою позицію, щодо окресленої проблеми, а й довести та обґрунтувати її. Зважити всі «за» і «проти», передбачити наслідки ухвалених рішень. Для цього важливо розглядати проблему з різних точок зору, врахувати різні думки.  Одним із способів ефективної подачі проблемної ситуації може стати і робота з використанням структурно-логічних схем.

Система роботи з с- л схемами має своїх прихильників і противників. Звичайно, їх використання - це лише один із прийомів у викладанні історії, а не панацея від усіх бід. Але, мій досвід підказує,що застосування цих схем на уроках історії, їх підсилення шляхом створення в їхніх рамках проблемних завдань допомагають учням набути необхідних знань, умінь, навичок, що сприяють формуванню історичного мислення, формуванню і удосконаленню вмінь аналізувати, синтезувати, узагальнювати, систематизувати набуті знання, що залишається актуальним завданням шкільної історичної освіти сьогодні.  

Узагальнюючи вищесказане, можна відзначити, що використання елементів проблемного навчання та с - л схем для   розвитку пізнавальних вмінь і навичок учнів на уроках історії відіграє важливу роль в адаптації учнів у суспільстві через вироблення в них цілісного бачення суспільства  і місце людини в ньому.

Продовжуючи  роздуми, як ефективно використати педагогічні напрацювання А. Б Резніка хочу зупинитися на тому, що він постійно прагнув зробити свого вихованця учасником тих подій про які йшлося на уроках чи при розв’язанні будь–яких складних ситуацій, над якими працювали учитель і учні. І не дивно, він був переконаний у тому, що завдання суспільствознавчих дисциплін перш за все полягає у формуванні патріотичних переконань. 

Однією з ознак патріотизму є  усвідомлення спільності власної долі з долею Батьківщини.  Цього можна  домогтися лише долучивши вихованців до роботи над вивченням певних історичних подій, перетворивши  їх на частинку життя самих дослідників.

Наприклад, у нашій школі ми працюємо над  створенням  Книги Пам’яті  «ІІ Світова війна в історії моєї сім’ї». Автором її є учні і вчителі нашої школи. Наші вихованці долучилися до вічної пам’яті роду, а це залишається з людиною назавжди. На сторінках Книги оживає історія кожної конкретної сім’ї. Учениця 10 класу Малюта Олександра, працюючи у МАН (секція історія)  з захопленням досліджує історію власної родини у ті трагічні роки. Через хвилини болю, втрат, скорботи і, часто, нерозуміння  ці події  змушують кожну дитину думати, аналізувати минуле власної родини.  Думаюча людини - це  не байдужа людина. Це дорога до формування громадянських якостей у кожного учня. Таким чином,історія виходить за межі уроку, перетворює  учня на однодумця, причетного до героїчних подій.

Повертаючись у думках в минуле, згадую час, коли А. Б. Резнік започаткував у нашій школі традиційні учнівські конференції, які стали підсумковими  для випускників. Вони проходили в день закінчення занять і спершу, здавалися ніби не зовсім доречними у святковий день. Але, Арон Борисович переконав, що саме у цей день прощання зі школою випускники гостріше відчують відповідальність за своє майбутнє, а можливо, і майбутнє всієї країни. І час показав, доречність саме такого учнівського «звіту» перед школою, перед  педагогами, перед самим собою. Саме на цих конференціях  ми, вчителі, з увагою слухали з уст наших випускників про їхні мрії і сподівання, про їх бачення життя, про розуміння тієї відповідальності, яка лягає на їхні плечі після закінчення  школи.

Час, який ми з Ароном Борисовичем пропрацювали разом, я вважаю, безцінним життєвим досвідом і дякую долі за те, що дала мені найкращого наставника і колегу на якого я могла сподіватися. З часом,  я зрозуміла, що наставником стати якраз дуже нелегко. Можна самому вміти і знати багато, а от  бажати і, головне  вміти передати свої знання і вміння – для цього треба особливий талант. У Арона Борисовича цей талант був. Він любив повторювати: «Знання набуваються,  уміння залишаються надовго».  Я б додала, у контексті нашої сьогоднішньої проблеми: «Уміння і переконання залишаються надовго».

Працюючи разом з учнями на уроках та  в позаурочному спілкуванні  я прагну поселити в їхньому серці таку думку: «Ти можеш в дорослому житті стати красномовним поетом,  здібним науковцем, талановитим лікарем, неперевершеним хірургом, видатним спортсменом, але при цьому ти зобов’язаний стати справжнім громадянином. Лише тоді твої таланти зможуть реалізуватися в повній мірі  на благо твоєї родини, країни в якій ти живеш і світу в цілому».