САМООСВІТА У СПАДЩИНІ АРОНА БОРИСОВИЧА РЄЗНІКА

Сивак Сергій, вчитель географії комунального закладу «Заваллівський ліцей» Гайворонської районної ради Кіровоградської області

   Анотація. В даній статті йдеться про сучасника та послідовника педагога-гуманіста В.О. Сухомлинського, ученого та талановитого працівника освіти Арона Борисовича Рєзніка.  Розглянуто систему самоосвітньої діяльності учнів та вчителів у сучасній школі.

Арон Борисович Рєзнік – талановитий освітянин, кандидат педагогічних наук, блискучий лектор, творчий директор та керівник науково-методичної лабораторії. Під час його керівництва Гайворонська СШ №5 була відома як «школа Рєзніка» далеко за межами Кіровоградщини. Він був не лише автором нових технологій навчання та виховання , а й умілим організатором втілення їх у життя. В школі завжди панував творчий клімат, що спонукав вчителів та учнів до постійної творчої самореалізації, пізнавальної активності школярів, саморозвитку та постійної самоосвіти.

«Арон Борисович зумів згуртувати навколо себе колектив педагогів-однодумців. Якимось тільки йому притаманним чуттям він знаходив у кожному з нас ті якості, які в подальшому розкривав і старанно вирощував», - писала вчитель англійської мови, його наступник на посаді директора О.І. Чабан.[1]

Як педагог-новатор, Арон Борисович Рєзнік завжди йшов у ногу з часом і навіть випереджав час. Він ретельно аналізував та об’єктивно оцінював результативність реформування процесів освіти.  Педагог завжди пропонував своє бачення шляхів методичних змін у якості і вихованні школярів. Творча  лабораторія А.Б. Рєзніка розробляла новітню методику самоосвіти учнів та вчителів. У формуванні успішної особистості вагоме місце займає самонавчання, самоорганізація та самоствердження. Самоосвіта є невід’ємною частиною систематичного навчання в стаціонарних закладах, сприяючи поглибленню, розширенню і більш міцному засвоєнню знань. Основний засіб- самостійне вивчення літератури. Джерела- засоби масової інформації.

 Навчання та самоосвіта повинні йти паралельно, взаємно збагачуючи і доповнюючи одне одного. А.Б. Рєзнік вважав, що « головним критерієм самоосвіти мусить бути її зміст». [2 с.16]

На практиці це виглядало так: колектив школи всебічно вивчав теорію, а потім починав створювати ефективну систему самоосвіти учнів. Підготовка учнів була розпочата у трьох напрямках: формування умінь і навичок на уроках; стимулювання самоосвіти учнів через різні форми позакласної роботи і систематичне вдосконалення розвитку пізнавальної активності учнів. Для учнів молодших та середніх класів метою є розвиток допитливості та поглиблення знань, а для старшокласників – набути навички самоосвітньої діяльності, вивчити досвід видатних особистостей, шлях до вершини науки відомих вчених. На заняттях навчали, як працювати на уроці, як працювати над книгою, як працювати над рефератом, роботи зі словником, як слухати лекцію. До  самоосвітньої діяльності залучалися батьки. [3 с. 38]

Система, створена А.Б. Рєзніком та його колективом для розвитку пізнавальної діяльності учнів, вирізнялася високою ефективністю. У школі формувалися навички для самоосвіти у позашкільному житті. Саме такі ініціативи забезпечували єдність урочної та позаурочної діяльності учнів.

 А.Б. Рєзнік вважав, що найбільшим недоліком у навчально-виховному процесі було те, що освітяни не прагнули досягти рівня освіченості, який би підтримував ланцюгову реакцію самоосвіти  і самовиховання. На його думку, причин багато. Одна з них- не доводити навички до автоматизму.

На думку А.Б. Рєзніка, діалектика самоосвіти школяра виявляється у єдності самостійності та керівництва. Процес самоосвіти має декілька етапів. Спочатку самоосвіта учнів спрямовується вчителем, йому передує або відбувається паралельно з ним процес оволодіння навчально-пізнавальними навичками на уроці. Далі в самоосвіті посилюється самостійність та ініціатива учня, які в оптимальному варіанті досягають рівня самоуправління. Просування від одного етапу до іншого значною мірою залежить від стимулюючого впливу не лише педагога, а й учнівського колективу. [3, с.39]

А.Б. Резнік приходить до висновку, що самоосвіта – вища форма пізнавальної діяльності, спрямована на вдосконалення освіти учнів, яка виходить за межі навчальної програми, виступає критерієм високого рівня і передбачає цікаве інтелектуальне життя учнів, але за низькою якістю навчального процесу самоосвіта школярів не можлива. Від сприймання матеріалу, що пояснюється учителем, через репродуктивну, а далі і творчу діяльність та посилення самостійної роботи до самоосвіти – такий шлях вдосконалення пізнавальної діяльності учня.

У сучасному розумінні самоосвіта, як система, вирізняється різноманітністю компонентів, є найвищим ступенем самоорганізації, рівноваги і відкритості, має значний ресурс для успішної реалізації особистості в сучасному інформаційному світі. Творчі надбання А.Б. Рєзніка – вченого педагога-новатора, його ідеї випередили час і залишилися сучасними і актуальними. [4, с.5]

Сьогодні є актуальною проблема постійного поновлення знань. Відбувається перехід від навчання «на все життя» до навчання «протягом усього життя». Самоосвіта набуває масового характеру, а високий рівень освіти виступає як передумова до самоосвіти. Важливими чинниками є усвідомлення необхідності постійного підвищення свого інтелектуального рівня, оволодіння вміннями самоосвітньої роботи, створення відповідних умов для розвитку та задоволення своїх інтелектуальних потреб та інтересів. Це є підставою для висновку про перетворення у недалекому майбутньому самоосвітньої діяльності в одну з обов’язкових для всіх членів суспільства.

                               

БІБЛІОГРАФІЯ

1. Резник А.Б. Гражданское становление школьников. Педагогический поиск. М. 1988.- с. 301-362

2.Рєзнік А.Б. Самоосвіта учнів у школі / А.Б. Рєзнік – К.: Товариство «Знання» УРСР, 1979- с. 16

3. Рєзнік А.Б. З досвіду організації самоосвіти школярів/ А. Б. Рєзнік // Радянська школа. – 1977. – № 3 – с. 38 – 39.

4. Калініченко Н.А. Ідеї випередили час /Н. А. Калініченко // Освітянське слово. – 2004. – №5. – с.5.